fbpx

«Окупаційні» Нюанси: Юрисдикція Українських Судів у Позовах Проти РФ щодо Експропріації Інвестицій на Окупованих Територіях

Стаття опублікована українською мовою у посібнику «Вибір клієнта 2019» від Юридичної Газети.


 

14 травня 2019 року Верховний Суд Україна у справі Сбербанк проти Донецька залізниця відхилив касаційну скаргу з боку третьої особи — Української залізниці, залишивши в силі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими були задоволені вимоги Сбербанку стягнути з Донецької залізниці борг за кредитною лінією на загальну суму кредиту та процентів — 68 мільйонів доларів. Рішення Верховного Суду є остаточним. Єдина обставина, що зупиняє Сбербанк від стягнення боргу із Донецької залізниці є тимчасовий мораторій, що введений Верховною Радою України та забороняє звертати стягнення на майно Української залізниці в цілому та на майно Донецької залізниці розташоване на окупованій Російською Федерацією території Донбасу (території проведення ООС (операції об’єднаних сил)).

Подібно до Української залізниці, сотні українських підприємств, що втратили інвестиції на Донбасі, мають борги перед підконтрольними Кремлю банками.

Загальна сума боргів укрїнських підприємств перед російськими банками складає близько 4 млрд доларів США.

На відміну від Української залізниці, майно українських приватних боржників та їх поручителів не захищені мораторієм в Україні. А отже, російські державні банки та їх дочірні банки в Україні мають можливість стягнути борги за кредитами з українських інвесторів. В той же час, українські інвестори не матимуть права пред’явити позовні вимоги проти РФ щодо компенсації втрачених інвестицій до судів України, оскільки за нормами міжнародного публічного права РФ та її майно захищені юрисдикційним імунітетом на території України.

Чи можливо подолати імунітет Російської Федерації в судах України за таких обставин?

Ми розглянемо релевантний досвід інших держав за подібних обставин та, зокрема, рішення Верховного Суду США у відомій справі Bancec. В цій справі Верховний Суд США вирішив зірвати «корпоративну вуаль» з державного банку Куби (Bancec), дозволивши Сітібанку задовольнити свої вимоги до Куби щодо незаконної націоналізації майна Сітібанку на Кубі проти вимог Bancec до Сітібанку.

У справі Bancec, Верховний Суд США дозволив Першому Національному Сіті Банку (Сітібанк) звернути стягнення на майно державного банку Banco Para El Comercio de Cuba («Bancec») для задоволення вимог Сітібанку проти Куби за незаконну націоналізацію урядом Фіделя Кастро інвестицій Сітібанку на Кубі.

У вересні 1960 року Bancec звернувся за отриманням коштів за акредитивом, що був виданим Сітібанком на користь Bancec в забезпечення контракту з поставки цукру із Куби до США. Протягом кілька днів після того, як Сітібанк отримав від Bancec запит надати кошти за акредитивом, активи Сітібанку на території Кубі були націоналізовані без надання компенсації. Коли Bancec подав позов проти Сітібанк за акредитивом до Окружного суду США, Сітібанк подав зустрічний позов, заявивши про своє право на зарахування вимог до Куби щодо втрачених інвестицій.

Головне питання, яке постало у справі Bancec перед Верховним Судом США — чи мав право Сітібанк на зарахування власних майнових вимог до Куби проти вимог Bancec до Сітібанку за акредитивом. Складність питання полягала у тому, що хоча Bancec був заснований урядом Куби, проте діяв як окрема від держави юридична особа.

Верховний суд США дійшов висновку, що, хоча існує презумпція відокремленості державних юридичних осіб (разом із їх обмеженою відповідальністю) від урядів, що їх утворили, ця презумпцію не повинна застосовуватися у тих ситуаціях, коли

юридична особа [в даній справі — Bancec] контролюється її власником [в даній справі — урядом Куби] настільки сильно, що утворюються відносини довірителя та агента, [Верховний Суд США] постановляв, що одна з осіб може нести відповідальність за іншу. … Крім того, в наших справах вже протягом довгого часу визнається «більш широкий принцип справедливості, згідно з яким доктрина юридичної особи, що є визнаною загалом та для більшості застосовних цілей, не повинна визнаватися у випадках шахрайства чи коли таке визнання призводить до несправедливості».

Застосовуючи «принципи справедливості, що є спільними для міжнародного права та федерального загального права», Верховний суд США визнав Bancec в якості alter ego уряду Куби, проігнорував його юридичну відокремленість, та дозволив Сітібанк здійснити зарахування зустрічних вимог, зазначивши при цьому таке:

Визнання незалежної корпоративної ідентичності Bancec за цих обставин … дозволило б справжньому бенефіціару таких дій, уряду Республіки Куба, отримати задоволення власних вимог в американських судах [через Bancec шляхом примусового стягнення коштів за акредитивом], яке він [уряд Республіки Куби] не зміг би отримати напряму, не відмовившись від суверенного імунітету, та уникнути власної відповідальності за націоналізацію активів Сітібанк – націоналізацію, яка вже була визнана Апеляційним Судом такою, що порушує міжнародне право. Ми [Верховний Суд США] не будемо сліпо дотримуватися корпоративної форми, коли це спричиняє таку несправедливість.

Окрім того, Верховний суд США постановив, що подавши позов через Bancec (alter ego Куби) до американського суду, Куба відмовилася від судового імунітету та імунітету від примусового виконання. Верховний Суд США зазначив, принцип добросовісності не дозволяє Кубі заявляти про імунітет щодо зустрічного позову Сітібанк та щодо заходів примусового виконання шляхом зарахування зустрічних вимог).

Доктрина стягнення корпоративного вуалі, що була застосована судами США у справі Bancec та що є поширеною в країнах загального права, не відома Україні. Однак, ідентичний результат може бути досягнутий в українських судах шляхом застосування загальних засад цивільного права, та шляхом застосування норм цивільного права України, що забороняють здійснення цивільних прав з метою заподіяння шкоди іншим особам, забороняють інші зловживання цивільними правами, та надають українським судам широкі права відмовляти у захисті її цивільного та інтересу права особи, зокрема, у разі зловживання цивільними правами.

Прикладом застосування принципів та положень цивільного права з метою відмови у визнанні окремої юридичної ідентичності суверенного фонду Казахстану судами Нідерландів (країни цивільного права) — є справа Анатолі Статі та Інших проти Казахстану.

19 грудня 2013 року арбітражний трибунал постановив у цій справі, що Казахстан порушив права Анатолі Статті та інших інвесторів за Договором до Енергетичної Хартії, зокрема, право на справедливий та неупереджений режим по відношенню до їх інвестицій у нафтові родовища на території Казахстану. Уряд Казахстану переслідував нафтові проекти Анатолі Статті та інших інвесторів, внаслідок чого вони були позбавлені інвестицій в ці проекти. Арбітражний трибунал присудив Статті та іншим інвесторам компенсацію збитків та проценти на загальну суму понад 500 мільйонів доларів США. Арбітражне рішення було залишене в силі судами Швеції.

З метою забезпечення виконання арбітражного рішення проти Казахстану, Статті та інші кредитори звернулися, серед інших юрисдикцій, до судів Нідерландів, так як Казахстан через свій суверенний фонд Самрук-Казина володів акціями KMG Kashagan BV (нідерландської компанії), номінальна вартість яких складає понад п’яти мільярдів доларів США. Через KMG Kashagan BV Казахстан бере участь в міжнародному консорціумі щодо Кашаганського нафтового родовища — одного із найбільших нафтових родовищ в Каспійському морі. До цього консорціуму також входять Eni, Royal Dutch Shell, Total, ExxonMobil, Inpex, China National Petroleum.

07 травня 2019 року Апеляційний суд Амстердама виніс рішення, який залишив в силі рішення Окружного суду Амстердама. Цим рішення окружний суд наклав на користь Статі та інших кредиторів забезпечувальний арешт на акції Казахстану в KMG Kashagan BV, які належали Казахстану через суверенний фонд Самрук-Казина.

Відхиливши апеляції від суверенного фонду Самрук та Казахстану, Апеляційний суд Амстердаму постановив, що хоча Самрук є окремою від держави юридичною особою,

він не має фактичної економічної незалежності [від Казахстану], так як Самрук, хоча і є юридично [формально] незалежною особою по відношенню до Республіки Казахстан, однак він не має можливості формувати свої власні політики, які б відрізнялася б від політик Республіки Казахстан (та її політичного керівництва), та впроваджує такі політики [політики Республіки Казахстану] як свої власні політики. Виходячи з цього, та за відсутності інших доказів, суд вважає, що Самрук був заснований Казахстаном з метою (принаймні частковою) утримання своїх активів поза досяжністю кредиторів Казахстану.

Апеляційний суд Амстердаму також постановив у цій справі, що «без відносно до (формальної) мети», яка стоїть за створенням Казахстаном суверенного фонду Самрук,

Самрук в будь-якому випадку (додатково) є інструментом (Казахстану) для того, щоб відгородити значну частину активів Республіки Казахстан від її кредиторів шляхом володіння через Самрук акціями в державних підприємствах, які б, якби дозволити Самрук посилатися на свою окрему корпоративну ідентичність, опинилися би поза досяжністю кредиторів [Казахстану], хоча в кінцевому підсумку саме Республіка Казахстан (серед іншого) контролює активи Самрук та те, яким чином такі активи використовуються.

Постановляючи, що Самрук виступає alter ego Казахстану та відповідає перед Статі та іншими кредиторами Казахстану за рішенням арбітражного трибуналу Торгової Палати Стокгольму, Апеляційний суд Амстердаму послався на норми статті 8 ЦК Казахстану. Відповідно до норм статті 8 ЦК Казахстану, цивільні права повинні здійснюватися «добросовісно, розумно та справедливо», зловживати цивільними правами чи здійснювати цивільних прав з метою заподіяти шкоду іншим особам заборонено.

Апеляційний суд Амстердаму також постановив, що так як акції KMG Kashagan B.V., на які був накладений арешт, використовуються в комерційній діяльності Самрук, Казахстан (в особі Самрук) не має право на суверенний імунітет від виконання.

Українські інвестори, що втратили свої активи на окупованих Кремлем територіях Криму та Донбасу та мають борги за кредитами перед підконтрольними Кремлю банками, зокрема, перед Сбербанком, ВТБ Банком та Промінвестбанком, мають можливість, використовуючи приклад Bancec, подати позови (зустрічні позови) проти підконтрольних Кремлю банків, які намагаються звернути стягнення за кредитами, та проти Російської Федерації в українських судах. Подібно до справи Bancec (з урахуванням застосування доктрини alter еgo судами держав цивільного права, зокрема, судами Нідерландів у справі Статті та Інші проти Казахстану), українські суди можуть постановити, що підконтрольні Кремлю Промінвестбанк, Сбербанк та ВТБ Банк, хоча і є юридично (формально) окремими від РФ особами, однак ці банки були утворені з метою (принаймні частковою) відгородити активи РФ від вимог її кредиторів. За таких обставин, на підставі положень пункту 3 статті 15 ЦК України, статті 13 ЦК України (зловживання правом) та статті 3 ЦК України (добросовісність і справедливість), українські суди мають право відмовити банкам-кредиторам у їх праві посилатися на їх окрему юридичну ідентичність від РФ (та їх окрему відповідальність) та дозволити українським інвесторам зарахувати їх права вимоги до РФ проти зустрічних прав вимог зі сторони РФ (через підконтрольні їй банки). При цьому, оскільки РФ (через підконтрольні їй банки) подала позови до українських судів про звернення стягнення боргів за кредитами, РФ тим самим відмовилась від суверенного імунітету проти зустрічних позовів в українських судах.

Lawyers
Anastasiia
Kotliarchuk